Зменшення експорту українських зернових в поточному сезоні не стало несподіванкою, пише “Деловая столица“. Наприклад, згідно з прогнозами FAO, загальний експорт зернових в 2017/18 МР прогнозувався на рівні 40 млн т, що на 9% нижче рекордного рівня минулого року: експорт пшениці – 16,5 млн т, ячменю – 4,7 млн т, кукурудзи – 19 млн т. Ймовірно, прогноз трохи не співпаде з даними в кінці цього МР, але тенденція падіння експорту зернових була окреслена.
Уже шість років Україна збирає щорічний врожай зернових більше 60 млн т. Наприклад, урожай 2017 р. Мінагрополітики оцінило в трохи більше 61 млн т. Абсолютний рекорд врожайності був поставлений в 2016-м, коли зібрали майже 66 млн т зерна (без урахування Криму і зони АТО), в 2015 р – 60 млн т, в 2014-му – 64 млн т, в 2013-му – 63 млн т. у 2018 р очікується урожай на рівні 62 млн т.
З більш як 60 млн т зерна, як правило, більше третини йде на внутрішній ринок, який показує тенденцію до скорочення. Наприклад, в Україні обсяг внутрішнього споживання зерна в 2017/18 МР, як очікується, досягне 23,8 млн т, що майже відповідає показнику 2016/17 МР (23,7 млн т), але на 6% нижче, ніж в 2015 / 16 МР (25,3 млн т).
Зниження внутрішнього споживання пояснюється проблемою в тваринництві і, в меншій мірі, демографічним спадом в Україні.
Якщо подивитися на ситуацію в тваринництві за 25 років, побачимо серйозне падіння поголів’я великої рогатої худоби (ВРХ). З 1991 до 2017 рр. в Україні істотно скоротилося виробництво молока і молочних продуктів, поголів’я корів і кількість переробних підприємств. Також скорочується поголів’я свиней, в останні роки гостра проблема з африканською чумою свиней (АЧС). Через падіння галузі “заснули” багато комбікормових заводів.
З експортом теж не все гладко. Так, в 2016/2017 МР Україна експортувала майже 44 млн т зернових, що є абсолютним рекордом для країни. У 2015/2016 МР експортувала 39 млн т зерна. У цьому маркетинговому році експортні показники будуть схожі на сезон 2015/2016 МР.
У грошовому вираженні експорт зернових культур приносить Україні близько $ 6 млрд щорічно протягом останніх п’яти років. Для порівняння: у 2010 р було $ 2,5 млрд, а в 2005-му – $ 1,4 млрд.
Якщо вважати не тільки зерно, а й гроші, то збільшення поставок не завжди приносить більшу виручку. З 2016 року Україна вивезла рекордний тоді обсяг зернових – 40,2 млн т, що майже на 7,5% перевищував експорт 2015 г. Але через мінливість ринку, падіння світових цін на сировину, виручка залишилася на рівні 2015 го – близько $ 6,1 млрд.
Глобальна демографія і попит на зернові
Незважаючи на всі проблеми сировинних ринків і української економіки, за останні десять років Україна наростила виробництво зерна до більш ніж 60 млн т на рік. Більш того, є передумови для того, щоб в наступному десятилітті Україна і далі нарощувала виробництво та експорт зерна. Причина – зростання глобального попиту.
Український АПК пов’язаний з глобальним ринком і реагує на його потреби. За прогнозами аналітиків, чисельність населення Землі в 2025 р перевищить 8 млрд осіб, а в 2050-му досягне 9 млрд (нинішнє населення Землі – 7,4 млрд). Споживання продуктів харчування зросте.
Звичайно, можливо, ситуацію підкоригує наука. Наприклад, дослідження в області фотосинтезу, удосконалення гібридів, генна інженерія або розвиток засобів захисту рослин, які можуть розширити, наприклад, потенційні посівні площі для тієї чи іншої культури.
Гнучкість споживання
Нова тенденція на ринку – гнучкість споживання. Сьогодні споживач все менше пов’язаний з одним виробником. Споживач перестраховує себе від ризиків неврожаю в тому чи іншому регіоні, може відносно швидко перемикатися на пропозицію з інших країн і регіонів. Багато країн, як правило, намагаються диверсифікувати джерела поставок будь-якої сировини. Загалом, залежатиме від одного сировинного постачальника в ХХІ ст. – дурний тон.
Наприклад, нарощування поставок українського зерна в Східну Азію може бути пов’язано з неврожаями в США. Тому посольства Китаю, Японії, а потім і Республіки Корея (ці країни традиційно закуповували там кукурудзу і пшеницю) почали активно виходити на українських виробників, займатися диверсифікацією поставок в свої країни, зменшувати залежність від закупівель зерна в США. Найбільші компанії Японії і Китаю навіть придбали світових зернових трейдерів (Nidera, Noble Group, Gavilon). Це було зроблено для того, щоб працювати по всьому світу, підвищити гнучкість джерел постачання та продовольчу безпеку.
Не можна сказати, що політика тут не має ніякого значення. Як кажуть, економіка – це і є політика в Азії. Наприклад, в кінці травня 2018 р Китай і США заявили про домовленість про “ефективні заходи” для суттєвого зменшення торгового дефіциту між країнами. Під “ефективними заходами” мається на увазі, що Китай має намір купувати більше американської продукції в сільськогосподарському та енергетичному секторі. Не можна виключити, що в майбутньому ця домовленість вплине на український експорт зернових до Китаю і всю Східну Азію. Конкуренцію з боку Росії, де теж зростає експорт зернових через Чорне море, також не варто скидати, особливо з огляду на більш сильну позицію Кремля після анексії Криму в Азовському і Чорному морях.
Локальні проблеми: внутрішня інфраструктура
Українські аграрії вже традиційно працюють на межі інфраструктурних можливостей. Головна проблема – пропускна здатність “Укрзалізниці”. Там все ще відчувається брак зерновозів. Гостро стоїть проблема їх амортизації. З 1993 р УЗ не проводила оновлення парку зерновозів. Проблема перевезень по Дніпру і річкової інфраструктури теж залишається гострою.
Все це в комплексі призводить до зривів графіків поставок, додаткових витрат для трейдерів. Якщо станеться нарощування виробництва зернових до 80 млн т, де 57-58 млн т піде на експорт, то складно прогнозувати всі проблеми, які можуть виникнути під час перевезення зерна в порти. Можна припустити втрату часу, товару і грошей, а найголовніше – довіри, напевно, головного капіталу в глобальній економіці.
Порт – теж важлива логістична точка для практично будь-якої зовнішньої торгівлі. Тут ситуація виглядає відносно благополучно, особливо якщо порівняти з початком 1990-х. Ємність перевалочних комплексів в Україні перевищує 50 млн т. Трейдери продовжують вкладати гроші в нові потужності.
Китайський і європейський бізнеси, включаючи український, усвідомлюють необхідність інвестицій в будівництво сучасних портових терміналів. Маючи у своїй структурі глибоководні зернові термінали, бізнес мінімізує витрати і ризики. Можливість оперативної доставки великих партій для далеких морських перевезень – важливий фактор, який може впливати на прибутковість, вартість всіх інших активів великих компаній.
В цілому невелике нарощування експорту зернових або його скорочення є скоріше тимчасовими симптомами, від яких немає сенсу приходити в захват або зневіру. Це “тактичні показники”, які мають слабке відношення до стратегічних проблем нашого АПК. А ось подолання останніх і стане запорукою нарощування виробництва та експорту зерна.