Китайський ринок завдяки своїм масштабам залишається одним з самих перспективних для українських аграріїв. Однак жителі Піднебесної пред’являють все більше вимог до продуктів харчування, пише Деловая столица.
Якщо в 1987 р. Землю населяли 5 млрд чоловік, то в 2024-му повинен бути подоланий рубіж в 8 млрд. Зростає не тільки споживання їжі. За даними Faostat, в період з 1993 по 2013 рр. споживання кілокалорій на душу населення в день зросло на 10% – з 2616 до 2874. Основні фактори збільшення споживання їжі – зростання населення, доходів, а також рівня урбанізації.
В останні 30 років всі ці три критерії найбільш яскраво були виражені в Китаї. Тому не дивно, що там приділяють особливу увагу питанню продовольчої безпеки країни. Наприклад, в 2014-2016 рр. COFCO (Китайська народна продовольча, зернова і олійна корпорація) придбала найбільшого міжнародного трейдера – нідерландську організацію торгівлі Nidera NV. Ця угода фактично означає об’єднання одного з найбільших світових імпортерів і одного з найбільших світових експортерів зернових та олійних культур. Безумовно, Китай зі своїм населенням в 1,404 млрд осіб є досить привабливим ринком.
Китай і велика розвилка
Останнім часом на горизонті Китаю вже видно демографічні проблеми як наслідок політики “одна сім’я – одна дитина”. Може бути, саме тому експерти все частіше акцентують увагу на новий тренд – значне збільшення споживання зернових населенням в країнах Африки на південь від Сахари і Південної Азії (перш за все в Індії, Пакистані та Бангладеш). Однак в будь-якому випадку Китай залишається великим і динамічним ринком, населення країни стає заможнішим, що створює як нові виклики для виробників, так і нові можливості.
При розгляді Китаю як споживача потрібно зупинитися на трьох аспектах, які, на наш погляд, будуть визначальними для цієї країни.
По-перше, населення буде ставати багатшим, китайці вже хочуть кращого життя. Тому залишається відкритим питання, чи встигне економіка перебудуватися, щоб задовольняти зростаючі потреби. КНР підходить до пастки: або перехід до якоїсь нової моделі, що дозволяє подальше зростання, або вони копіюють Захід. Тому політична еліта намагається перевести Китай на нову динаміку, на перше місце ставляться вже не темпи зростання, а якість зростання економіки, якість життя, закриваються малоефективні підприємства, відбувається зрушення економіки в сферу послуг, підключається ще акцент на інновації і технології. Наприклад, вже очевидно, що Китай буде намагатися істотно наростити частку поновлюваних джерел енергії та атомної генерації в виробництві електроенергії, щоб закрити частину вугільної генерації.
По-друге, в країні наростає нерівність. Наприклад, зарплати в столиці і східних регіонах ростуть швидко, але бідних все ще багато. Це переважно жителі віддалених сільських районів. Можна прогнозувати, що подальший процес урбанізації буде зменшувати частку бідних. Але тут є й інша сторона медалі – розраховувати на дешеву робочу силу в Китаї можна буде з кожним роком все менше і менше. Це означає, що запити споживачів теж будуть розходитися.
По-третє, в Китаї повинен бути завершений активний процес урбанізації. У 2017 р 57,4% китайців вже живуть в містах, де, як правило, відрізняється від села тип відтворення. У 2015 р КНР була скасована політика “одна сім’я – одна дитина” через старіння нації. Звичайно, зараз Китай може багато проблем закривати за рахунок величезних валютних резервів, в країні будується система соціального захисту: пенсії, медицина, соціальне забезпечення, соціальний сервіс і т. ін. Однак демографічне навантаження не дозволить швидко впоратися з цією проблемою.
У зв’язку зі згаданими аспектами можна прогнозувати, що, з одного боку, вимоги китайців до якості продуктів харчування будуть зростати і надалі. З іншого – це, звичайно, не означає катастрофу для “дешевого імпорту”, так як залишаються бідні люди і люди на соцзабезпеченні. Таким чином, всім виробникам потрібно бути більш гнучкими, мати в асортименті товари для різних груп.
Український АПК: що за смаком китайцям
Протягом п’яти років з 2012 р експорт до Китаю української аграрної продукції зріс в 12 разів – з $ 85,7 млн на 2012-му до $ 1 млрд в 2016 р, а частка в структурі аграрного експорту виросла з 0,5 до 6, 7% відповідно. У 2017 р Китай увійшов до п’ятірки країн-лідерів, кожна з яких придбала української аграрної та харчової продукції більш ніж на $ 1 млрд, разом з Індією, Нідерландами, Єгиптом та Іспанією. Найбільш активно в Китай поставлялися соняшникова олія, пшениця, кукурудза і соєві боби.
Серед інших перспективних напрямків можна відзначити м’ясну і молочну продукцію. Наприклад, в 2017 р Китай відкрив свій ринок для дев’яти українських виробників молочної продукції, тепер право експорту цих товарів в КНР мають 27 українських підприємств.
Важливо відзначити роботу державних органів, які фактично дозволяють експорт тих чи інших товарів. Наприклад, в 2017 р Держслужба України з питань безпеки харчових продуктів і захисту споживачів і Генеральна адміністрація нагляду за якістю, інспекції і карантину КНР (AQSIQ) погодили протокол ветеринарних вимог на експорт української замороженої яловичини, що дозволяє виробникам з України поставляти продукцію на ринок КНР .
У минулому році кілька українських компаній отримали право на експорт бурякової макухи і соняшникового шроту. Також велися переговори щодо експорту молочних харчових продуктів, м’яса птиці, яєць, меду та інших.
При цьому, повторимося, в зв’язку зі збільшенням доходів населення зростає і вимогливість до товарів. І тут українські виробники потрапляють в дуже скрутну ситуацію. Дуже мало наших компаній здатні проводити якісну маркетингову політику на китайському ринку. Навіть лідерам продажів – виробникам соняшникової олії складно створити бренд і вести його просування на китайський ринок. Від дрібних або середніх гравців ніхто особливо і не чекає якоїсь маркетингової політики в Китаї. Тому не варто дивуватися, що китайці віддають перевагу швейцарському шоколаду або новозеландським молоку, яловичині і меду.
До слова, з Новою Зеландією конкурувати дійсно важко. Наприклад, технологія Pasture Metter, що застосовується в Новій Зеландії, фактично стала як технічною, так і маркетинговою фішкою новозеландців. Pasture Metter використовує передову сенсорну технологію, робить 200 замірів в секунду на лініях безкрайніх фермерських полів, щоб визначити кількість трави на кожному пасовищі і найбільш ефективно розподіляти корів по території випасу. Програма попереджає фермера про кількість використаної трави, визначає малопродуктивні ділянки, які вимагають втручання з боку фермера – наприклад, внесення добрив. Технологія може бути доступна кожному, у кого є мобільний телефон.
Таким чином, якість, технологічність і продуктивність – ось напрямки, за якими стоїть рухатися і українським аграріям. Для бізнесу, який хоче претендувати на свою частку на ринку Китаю, акцент на нових технологіях та якість товарів вже необхідний.
Китай проходить період змін, його суспільство змінюється, що впливає і на споживчі пріоритети громадян. Український бізнес теж міг би врахувати цю зміну, більш активно вести себе на китайському ринку, проводити маркетингову політику, підвищити якість товарів.
З іншого боку, сьогодні можна констатувати більш активну діяльність Китаю в Україні: створюються спільні агропідприємства, китайці цікавляться нашою інфраструктурою, перш за все портами. Це також відкриває додаткові можливості для українського АПК із завоювання китайського аграрного ринку.