Україна залишається одним зі світових лідерів за обсягами експорту борошна. Висока якість продукції вітчизняних борошномелів, передусім, користується попитом в Африці та країнах Азіатського регіону. Про пошуки нових ринків збуту, проблеми з логістикою та що заважає українським експортерам борошномельної продукції у власній країні Ukrainefood.org поспілкувалися з директором громадської спілки «Борошномели України» Родіоном Рибчинським.
– В минулому році Ви заявляли про те, що одним з перспективних ринків для українських боршномелів є країни африканського регіону. В той же час, ви означили ціле коло проблем з експортною логістикою до Африки, зокрема, це проблеми з транспортуванням та розрахунками. Скажіть, на вашу думку, як керівника профільної асоціації, чи змінилася ситуація в поточному році з цим експортним напрямком?
– Ні, не змінилася. Ситуація залишається такою, як ми і прогнозували. З одного боку росте попит на українську борошномельну продукцію на африканському континенті. Відкриваються нові ринки, адже в Африці знаходиться понад 50 країн. І там є з ким працювати. Проте раніше озвучена нами проблема залишається. Передусім, це пошук партнерів. Цей партнер повинен бути, з одного боку, вхожим в різні кабінети, а з іншого – бути чесним по відношенню до українських експортерів.
Тобто питання пошуку контрагентів є вкрай важливим. Кілька українських компаній раніше вже відкрили свої представництва в африканських країнах. Але, нажаль, деякі з них, вимушені були їх закрити через те, що попрацювавши там близько року зіткнулися з великою кількістю проблемних питань і їх подальша робота була недоцільною.
-Ці компанії працюють там напряму, шукаючи партнерів?
– Формат їх роботи наступний. Спочатку знаходиться партнер в тій чи іншій країні. Він повинен оформити діяльність українських експортерів згідно місцевого законодавства, відкрити складські приміщення для завозу продукції. На сьогодні можна говорити про 4 українські компанії, які відкрили свої дочірні підприємства в Африці для того, щоб працювати з українською борошномельною продукцією.
– Родіоне Станіславовичу, наведіть, будь-ласка, конкретні обсяги поставок нашої продукції до країн Африки?
– Наприклад, така країна як Ангола закупила 40 тис. тонн українського борошна за минулий рік, що на 10% більше, ніж роком раніше. До Сомалі було експортовано 27 тис. тонн, що на 7% більше, ніж в 2016 році.
Якщо ж брати поточний маркетинговий рік, то можна говорити про те, що частка Анголи в загальному обсязі експорту українського борошна становить 14%, Сомалі – 7%, ОАЕ – 6%, Лівії – 4%.
Тобто на сьогодні можна говорити про те, що африканський ринок є найбільш динамічно розвиненим з точки зору подальших перспектив для українських експортерів борошна.
– Певно, що багато надій українські борошномели покладали на відкриття зони вільної торгівлі з ЄС. Проте сьогодні ми бачимо, що багато в чому вони не виправдалися, адже експортні квоти для торгівлі сільськогосподарською продукцією в цілому, та продукцією переробки зокрема, занадто малі для експортного потенціалу України. З огляду на це чи шукають українські виробники борошна нові ринки в країнах, припустимо, Близького Сходу чи Центральної Азії?
-Я Вам можу назвати ТОП-10 країн, куди експортує боршно Україна. Це КНДР, Ангола, Молдова, Сомалі, Палестина, Лівія, Ізраїль, Сингапур, Гонконг, ОАЕ. На ці країни приходиться 93% всього українського експорту, а решта 7% – це всі інші країни світу. Загалом, на сьогодні, українське борошно отримує близько 50 країн. В першу чергу мова йде про країни, де спостерігається стрімкий ріст споживання і в них не вистачає, або взагалі немає свого зерна. З іншого боку потрібно враховувати, що треба експортувати в ті країни, де є сенс отримання високої маржинальності. Проте, багато країн ставлять перепони для експортерів встановлюючи імпортне мито. Тому підприємства шукають собі такі варіанти, коли імпортне мито є мінімальним, або взагалі відсутнім. Тоді це не суттєво впливає на маржинальність експортного напрямку.
-Які ще існують проблеми для експортерів борошна?
– Це проблеми логістичного характеру. Наприклад контейнер з продукцією до Африки або Близького Сходу транспортується морем близько 40-50 днів і за цей час можливе зіпсування продукції.
Інша проблема є традиційною. З урахуванням того, що більшість покупців є віртуальними, тобто наші експортери їх ніколи не бачать наживо, повинні бути гарантії оплати за поставлену продукцію.
Крім того, гальмують експорт наші внутрішні проблеми. Наприклад, у нас дуже дорога логістика до порту. Ми проводили розрахунки і виявили, що 400 км шляху від виробника до порту «Одеса» обходяться українським експортерам втричі дорожче, аніж така сама відстань в Туреччині, адже там держава надає преференції власним експортерам для стимулювання продажу їх продукції за кордон.
Інша проблема полягає в тому, що в Україні відсутня відгрузка борошна навалом в мішках. Для цього немає технологічної можливості. Немає складів на пірсах, що могли б формувати такі партії борошна. За останній рік таке відвантаження було проведене лише один раз, коли відвантажувалося ДПЗКУ. Всі відвантажують свою продукцію лише в контейнери, що значно дорожче і, до того ж, не всі порти мають можливості для приймання контейнерів.
-Назвіть, будь-ласка, основних конкурентів України на світовому ринку борошна?
–Перший конкурент, на якого рівняються всі країни-експортери, це Туреччина. Вони мають річний експорт в обсязі понад 4 млн. тон. При чому виробляють свою продукцію турки з зерна, яке закуповують у нас в Україні, або ж в Росії.
На окремих ринках ми перетинаємося з конкуренцією з боку європейських виробників – Франції, Німеччини. На Азійсько-Тихоокеанському ринку присутнє австралійське борошно. Проте, як я вже наголошував, основним нашим конкурентом за обсягами поставок та якістю є Туреччина.